• slide1
  • slide2
  • slide3
  • slide4
  • jquery slider
  • slide6
1 2 3 4 5 6
slider html by WOWSlider.com v8.8
Контакти
welcome

Кургани, могили та “Кам’яні баби”

Походження назв

Курган — відоме і широковживане слово. З тюркської перейшло в деякі індоєвропейські мови. Первинне значення (в тюркській мові кургамак,— казахське корган) — «укріплення». Афганське курган — також «укріплення, фортеця». В польській, чешській та словацьких мовах, а також у болгар kurhan — «могила». Найбільше значень слово курган має в українській та російських мовах. Це і фортеця, і могильний насип/бугор, сопка, вершина. На курганах та поблизу них половці встановлювали свої кам’яні скульптури.

Половці називали ці скульптури «балбалами», що в перекладі з тюркської і означає — ідоли. Іранці звали їх «палван» — богатир, атлет. Літописці Давньої Руси передавали це слово як «балбал», або «болван». «Тьмутараканський болван» згадується в «Слові про Ігоревів полк». Прості ж люди, вслухаючись в незвичне слово «бал-бал», відтворювали його як «ба-ба». Таким чином словом «баба»почали називати всі кам’яні скульптури, незалежно від статі людини, яку було зображено. Яворницький повідомляв, що в Україні довгий час, аж до ХVІІІ ст. побутували такі назви кам’яних статуй, як «мамаї» та «Мар’їні камені».

Історія створення та авторство

Матеріали розкопок ( 60-70 рр. ХХ ст.) поблизу сел Олександрійського району — Головківки, Войнівки, Звенигородки та Протопопівки — займають сотні надрукованих, але малодоступних матеріалів в науковій літературі. Дослідники, вивчаючи давні поховання, встановили, що кургани насипали спочатку племена, що жили в далеку від нас эпоху бронзи, а потім — скіфи, сармати, гуни, печеніги, торки та половці. Чим більший курган, тим родовитіший і багатший був похований в ньому. В козацькі часи відомі так звані «роблені могили», які зводили як межові знаки на кордоні та спостережні пункти.

Більшість курганів містить в собі декілька поховань. Так зване головне поховання— найбільш давнє, і наступні, які називають — впускними. Нерідко в одному кургані їх налічують до 10 і більше. Скіфські, кімерійські, сарматські… Буває, що могили сусідствують, іноді навіть накладаються одна на одну… Давнім людям не було відомо те, що стає зрозумілим археологам при повному обстеженні кургану. Давні люди ховали своїх померлих у вже існуючих курганах, як в найбільш помітних в степах місцях, що було необхідне для вшанування предків. При цьому інтервал між похованнями міг бути як в сотні, так і в десятки тисяч років. Деякі кургани неодноразово досипалися.

Аналізуючи зібрану Дмитром Івановичем Яворницьким колекцію давніх кам’яних скульптур, (Дніпропетровський історичний музей, близько 80 примірників), вчені підкреслюють перш за все їх хронологічне і культурне розмаїття.

Це чотирі антропоморфні стели доби неоліту (ІІІ тис. до н.е.), дві скіфські статуї (VI — IV ст. до н. е.), та шістдесят половецьких скульптур (ХІ — ХІІІ ст.) Значна частина останніх потрапила до музею ( про це є документальні свідчення) саме з курганів Катеринославської губернії, тож і з наших, олександрійських степів.

Розміри та матеріал

Матеріалом, з якого виготовлялись «кам’яні баби», був сірий, білий та жовтий пісковик, білий вапняк та вапняк-ракушняк, зрідка — граніт. Їх поверхня найчастіше вкрита мохом, постраждала від вивітрювання та атмосферних опадів. Переважна ж більшість скульптур створена з різних сортів пісковика. Що стосується величини, то в колекції Дніпропетровського історичного музею — розміричоловічих скульптур такі:

найбільша висота — 2760 мм, ширина — 700 мм, товщина — 510 мм Найбільші розміри жіночих: висота — 2980 мм, ширина — 670 мм, товщина — 460 мм.

Скульптур нижче за 1250 мм в колекції немає. Висота ж більшості коливається близько 1500 мм.

Половці

Так їх називали наші літописці, араби та перси — кіпчаками, візантійці та західні автори — команами.

Половці з’явилися поблизу кордонів Давньої Руси в середині ІХ століття, перекочувавши сюди з казахстанських степів. За короткий час вони завоювали простори від Волги до Дунаю, від гір Кавказу і приморських кримських міст до Сули та витоків Дону. І всюди на цій велетенській території вони залишили кургани, курганні могильники та значну кількість кам’яних статуй. Це були родові поминально-поховальні святилища. Але якщо на Алтаї та в Середній Азії відомі тільки зображення чоловіків-воїнів, то в українських степах є і жіночі.

Воїни зображувались зі зброєю: шаблями, луками, колчанами для стріл. Жінки в багатому одязі, з прикрасами, в капелюхах, з люстерками і гаманцями біля поясу. Половці встановлювали іх на честь прародичів, воїнів-предків, та їх жінок — тим, хто подарував життя, благополуччя, родючість. Ці статуї перетворювались на своєрідні жертовники. Кожний кочовник, що їхав повз них, мав принести жетрву. Про цей звичай писав ще у ХІІ столітті великий азрбайджанський поет Нізамі:

И приходят кипчаков сюда племена
И пред идолом гнется кипчаков спина…
Всадник медлит пред ними, и, коня придержав,
Он стрелу, наклоняясь, вонзает меж трав.
Знает каждый пастух, прогоняющий стадо,
Что оставить овцу перед идолом надо.

Еволюція сприйняття

До XVІІ століття кам’яні баби стояли на всіх помітних в українських степах місцях, на відомих шляхах та їх розгалуженнях. Близько трьох віків ці кам’яні велетні вражали уяву як чужоземців, так і місцевих подорожніх своїм величавим спокоєм. Ще в середині ХІХ століття тільки в Катеринославській губернії (сучасна Дніпропетровська обл.) їх налічувалося — 428, а всього в південих степах Росії було відомо 649 кам’яних скульптур.

Але в кінці ХІХ — на початку ХХ століть ставлення до них кардинально змінилося. Селяни почали використовувати давні статуї як будівельний матеріал, а пани — прикрашати ними парки своїх маєтків. Майже всі «кам’яні баби» були переміщені зі своїх первісних місць. Вони використовувались як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських спорудах, як стовби в огорожах, або як точила для сап, сокир та ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей в зображеннях втрачено назавжди. Більшість з могил-курганів були неодноразово пограбовані ще в давнину.

«Якісь дядьки, кудлаті, з клумаками,
В гробницях будуть чиркать сірниками,
Повзти на пузі в повній темноті,
З кісток зривати бляшки золоті…»

                  Ліна Костенко

В сучасну добу до давніх курганних та підкурганних поховань додалися оборонні та технічні споруди (геодезичні знаки), а також могили померлих та загиблих в ХІХ та ХХ ст. На більшості курганів під час Другої світової війни були обладнані спостережні та командні пункти та вогневі точки. Таким чином кургани продовжують накопичувати і зберігати в собі сліди минулих історичних подій. На территорії Кіровоградської області налічується більше п’яти тисяч археологічних пам’яток — поселень та городищ, курганів та грунтових могильників різних епох та культур від давнього кам’яного віку ( близько 100 тис. років до н.е. ) до эпохи середньовіччя (ХV-ХVI ст.) Лише незначна частина цих пам’яток (не більше 10%)досліджені.

Список використаної літератури

1. Городцов В.А. Результаты археологических исследований в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии, 1903 г.- в кн.: Труды ХІІ археологического съезда, т. І М., 1905.

2. Забелин И.Е. История русской жизни. М., 1876.

3. Записки Одесского об-ва истории и древностей, т, ХХХІІ, Одесса, 1915.

4. Древняя история Днепровского правобережья. Сборник научных статей. Кировоград, 1988.

5. Крилова Л.П. Археологічні розкопки стародавніх курганів на Криворіжжі в 1964-1965 р.р. — В кн.: Наш край. Дн-ськ, 1971.

6. Курганы верховьев Ингульца. Кировоград, 1983, 1984.

7. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. — М., «Мысль», 1984.

8. Низами. Пять поэм. М.,1968.

9. Плетнева С.А. Печенеги, торки и половцы в южнорусских степях.- В сб.: Материалы и исследования по археологии СССР, № 62, 1958.

10. Пискарев А.И. О местонахождении каменных баб в России. — В кн.: Записки российского археологического общества. Т. ІІІ . М., 1851.

11. Уварова А.С. Сведения о каменных бабах.- В кн.: Труды археологического съезда, т.ІІ М.,1889.

12. Формозов А.А. О древнейших антропоморфных стелах Северного Причерноморья.- «Советская этнография», 1965, № 6.

13. Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью Золотой Орды. М., 1966.

14. Чурилова Л.М. Кам’яні баби. (?)

15. Щепинський А.О. Антропоморфні стели Північного Причорномор’я.- «Археологія», 1973, № 4.

16. Яворницкий Д.И. Каменные бабы. — «Исторический весник»,1890, СПб., т. ХІ.

Залишити відповідь