• slide1
  • slide2
  • slide3
  • slide4
  • jquery slider
  • slide6
1 2 3 4 5 6
slider html by WOWSlider.com v8.8
Контакти
welcome

Лук та стріли на гербі

На гербі та в степах Олександрійщини

Не всім подобається герб району… Хтось хотів би бачити на ньому трактора ХТЗ, а хтось кам’яну сокиру. Адже вони теж були в нашій історії. Чому ж стріла та лук? Відповідь загальновідома. Саме з козаками та їхньою атрибутикою пов’язаний початок боротьби українського народу за своє національне визволення та державну незалежність. А ця боротьба була і є центральною подією нашої історії. Почнемо з питання, а чи були в козаків ті луки зі стрілами взагалі? І чи були вони на території Олександрійщини зокрема? Які, коли? Про це й мова…

Без лука, цього геніального винаходу людства, можливо, не відбулась б вся людська цивілізація. Час появи лука відносять до пізнього палеоліту, або до початку мезоліту (40-30 тисяч років у минулому). Де його застосували на земній кулі вперше, встановити тепер вже неможливо. Зрозуміло, що і на теренах України лук з’явився задовго до козаків, у народів, які змінюючи один одного, здавна проживали на нашій благословенній землі.

Що ж стосується козаків, то спершу лук був у них мисливською зброєю, ( а запорожці починали саме як мисливці), а вже потім лук став військовим.

Літописи

Численні тексти та малюнки в літописах неспростовно свідчать про значне розповсюдження луків в Україні як за княжої доби, так і в часи козаччини.

Одне з найперших документальних свідчень про козацькі луки знаходимо в Літописі Самовидця: «У 1574 році частина козаків Сверчовського була озброєна луками та стрілами, якими вони дуже влучно вражали татар та турок».

Авторитетна Енциклопедія українознавства стверджує: «Запорожці ще до ХVІІІ ст. славилися як чудові стрільці-лучники».

Безумовно, лук винайшли не запорожці. Вони лише розвинули традицію, яка існувала на наших землях ще з княжої доби, та пристосували до своїх потреб військовий досвід, набутий при спілкуванні з іншими народами та племенами.

Малюнки

Відома безліч оригінальних зображень козаків з луком та стрілами. Раннє зображення запорозького лука ми бачимо на портреті засновника Запорожської Січі — князя Дмитра Вишневецького, на прозвіще Байда. Його портрет знаходимо у відомій «Історії українського війська» Лук в його руці своєю формою нагадує турецький лук ХVІ століття.

На «Віршах», виданих у Києві у 1622 році, анонімний гравер зобразив Петра Конашевича-Сагайдачного верхи на коні, також з луком турецького типу та сагайдаком повним стріл. Це саме той Сагайдачний, який надав реєстровим козакам твердої військової організації.

Офіційні документи, що також підтверджують широке застосування луків в запорозькому війську — це географічні карти, зокрема французьського інженера Боплана. Територія, де знаходиться зараз Кіровоградщина та Олександрійський район, теж включена до цієї карти під назвою Дике Поле. Старовинна карта Боплана прикрашена малюнками, які зображують типових жителів України. Найбільше на тих картах чоловіків, і переважна більшість тих чоловіків — запорожці. Знову ж таки — з луками та стрілами.

Таким чином ми бачимо, що тип лука, зображеного на гербі Олександрійського району співпадає з найдавнішими зображеннями цієї зброї, тому є історично правдивим.

Картини

Луки оселилися не лише в українському побуті, а й стали частиною народної міфології. В українському образотворчому мистецтві ХVІІ — ХVІІІ ст. був розповсюджений такий самобутній жанр живопису, як народні картини «Козак-Мамай». Історичні документи свідчать, що ці картини були неодмінним елементом кожної української хати, в тому числі і в Олександрійському районі. Зображення козака під час відпочинку були постійним сюжетом тих картин. Вони вміщуювали козака в оточенні цілого арсеналу козацької зброї, серед якої обов’язково був присутній лук зі стрілами. «Лук та стріли, а також інші предмети козацької зброї та амуніції, художники ХVІІІ століття відтворювали з великою точністю.»

Створювали «мамаїв» самодіяльні сільські художники, іноді майстри іконопису. Ці зображення художники вміщували на стінах, дверях хат та на ставнях, на скринях, бджолиних вуликах, а найчастіше — у вигляді окремих картин, писаних олійними фарбами. Так в кожної хати з’являвся свій маленький знак, символ-оберіг, талісман, а то й герб. І був він в кожній українській хаті — козацький.

(До речі, єдиний пам’ятник Козаку Мамаю в Україні, що робить його просто унікальним, знаходиться на Кіровоградщині, поблизу станції Цибульово, сусіднього Знам’янського району.)

Зображення «мамаїв» стали в ХVІІ — ХVІІІ століттях своєрідними «пам’ятниками невідомому козаку», незважаючи на те, що і козаків, і саму пам’ять про них Російська імперія намагалася знищити, стерти з народної свідомості. На наше щастя, їм не вдалося! Бо це був тихий, але всенародний спротив насиллю. Декілька поколінь українців народжувалось і виховувалось саме під впливом тих героїзованих зображень.

Ці картини зазвичай є анонімними, і автори нам невідомі, але відомо, що з давніх давен людей завжди єднала любов до своєї землі та її славної історії.

В ХVІІ століттях не тільки прості люди, а й нова українська еліта, ще не відцуралась нашого спільного минулого, і пишалась козацькою славою своїх предків. Ми побачимо це, якщо звернемось до такого інформативного джерела, як «Гербовник Малоросійський». З 159 наявних в гербовнику родових гербів, зображення стріл присутні на 55, а ще на 5-ти зображені і стріли і лук.

Герби мали не тільки окремі роди, але й цілі міста, містечка та села. В «Описі козацької України 1649 року» з 56 представлених гербів населених пунктів, на 14 присутні стріли або лук разом з стрілами. Зустрічаються зображення луків та стріл також і на паланкових печатках, відбитки яких зустрічаємо на офіційних документах Запорожської та інших Січей.

Лук

При всій своїй простоті (не робили собі луків, хіба що ледачі, або хворі ) лук досить таки складний механізм. За конструкцією та своїми функціональними можливостями розрізняють простий та складний (составний) луки. Якщо перший робився з суцільного шматка дерева, то другий — з декількох. Для простого використовували тільки деревину, яка могла зберігати гнучкість протягом довготривалого часу. Такі властивості мають акація, тис, в’яз, клен та ясен.

Для луків, складених з декількох частин використовували різні за гнучкістю сорти деревини. Їх з’єднували між собою найчастіше за допомогою риб’ячого клею. Для збільшення пружності луків, їх підсилювали також кістяними пластинами та жилами тварин, що наклеювалися в декілька шарів. Як бачимо, крім досконалого знання властивостей різних природних матеріалів та майстерності, виготовлення луків потребувало також різноманітних складників. Тому луки були дуже дорогою зброєю і їх ретельно оберігали. Можливо, саме з цієї причини вони рідко зустрічаються в козацьких похованнях.

Середня відстань стрільби з лука була в межах 200-300 кроків, а в окремих випадках — до 500. При стрільбі ж з коня відстань польоту стріли збільшувалась на 30-40 відсотків. Лучник міг випустити за хвилину від 8 до12 стріл, при цьому на відстані 130 кроків майже всі вони влучали в ціль. Запорожці були вправні вершники і вміли стріляти їдучи верхи і з обох рук. Їх луки, як і у скіфів та інших народів, що приручили коня, були невеликі за розмірами — 65\80 см., а це було зручно для вершника.

В той же час існували луки для піхотинців, значно більших розмірів, від 1,5 до 2 метрів. Відомий найдовший лук, який досягав 2 метрів і 20 сантиметрів і був виготовлений в Південному Уельсі.

Крім того, розміри луків та стріл до них, залежали від індивідуальних особливостей стрільця, тому виготовлялися під певну особу, враховуючи зріст людини та довжину її рук.

Тятива

Першорядного значення набувала якість тятиви для бойових властивостей лука. ЇЇ якість більше залежала не від самого матеріалу, а від способу його виготовлення. Особливої уваги потребував процес виготовлення тятиви. Вона виготовлялась найчастіше з шовкових ниток, які сплітались між собою, або і конопляних волоконець, кишок чи сухожиль та шкіри різних тварин. Їх плели, вили, скручували, обмотували зверху іншим матеріалом, вкривали клеєм, лаками, просочували жиром або воском. Між боями тятиву найчастіше знімали з лука, щоб він не втрачав своєї пружності.

Стріли

Що ж стосується стріл, то найменші стріли мали довжину від 80 сантиметрів, але в середньому їх довжина коливалась в межах 60 -100 см. Сама ж вже споряджена стріла мала вагу від 25 до 225 г., найбільше — 225 г. Запорожці часто виготовляли стріли з тростнику-комишу, або вистругували їх з окремих видів деревини: ялини, сосни, берези, ясеня або тополі. Але робилось це не з гілок, а з висушеного у спеціальних умовах шматка дерева, який потім розколювалось на окремі заготовки.

Стріла оздоблювалась пір’ям місцевих птахів, при цьому на одну стрілу брали пір’їни обов’язково лише з одного крила. Тільки при такій умові стріла гарно і влучно «літала». Козаки використовували пір’я великих птахів, які водяться в нашій місцевості — орла, філіна, пугача, глухаря, сокола, іноді й морських птиць. Стріли для лука зберігались у сагайдаку, який закріплювали на поясі лучника з правого боку. Луки та стріли вироблялись як самими козаками в Січі, так і окремими майстрами та арсеналами України.

Наконечнкики

Наконечники виготовлялись з кістки, кременю, міді, бронзи та заліза. Відомо близько 100 різних видів наконечників. За козацьких часів вживались вже переважно сталеві, які важили від 5 до 25 грамів, але зустрічалися і великі, вагою до 45 грамів.

Особливим видом наконечників були так звані «зрізні», які використовували для підрізання жил на ногах коней або тятив у луків ворогів. Їхня передня частина мала форму півкола або була ромбоподібною.

Колчани

Колчани для стріл чи сагайдаки робились переважно зі шкіри, або дерева, чи кори, наприклад, берези. Найчастіше в такому сагайдакові вміщувалось 20-30 стріл. Тільки скіфи, та деякі народи-сусіди мали до 100 стріл. Це пояснювалось тактикою їх бою — масований обстріл, а також невеликою вагою їхніх стріл.

Довгий час луки і вогнепальна зброя співіснували у запорожців разом. Луком користувалися у випадках, якщо застосування вогнепальної зброї ускладнювалось через відсутність боєзаряду, або в дощову погоду, коли вологий порох втрачав вибухові властивості.

Майстерність

Хлопчики за козацьких часів одночасно починали вчитися ходити та стріляти з лука. Майстерність козака-стрілка визначалась ще й тим, що він мав випускати стріли так швидко, щоб п’ята, а то й восьма стріла була випущена в той час, коли перша ще знаходиться в повітрі.

Взагалі, до кінця ХІХ століття, швидкість стрільби з лука була більша ніж скорострільність вогнепальної зброї. При цьому пробивна енергія стріли була просто жахлива. На відстані в 20-30 метрів стріла наскрізь прошивала оленя. Але для цього потрібне було постійне та багаторічне тренування, тому мистецтво володіння луком було і залишилось дорогою забавою, яку могли собі дозволити не всі.

Відстань же лету стріли, з зафіксованих рекордів дорівнює 886 метрам. Цей постріл здійснив у 1798 році турецький султан Селім ІІІ на змаганнях у Стамбулі.

Українські козаки мало в чому поступалися татарським лучникам і найбільшої ефективності досягали при масованому обстрілу ворогів на відстані від 150-225 метрів.

Тут все «…на сажень в глибину
Насичене камінням, черепками
Могильниками, прахом, кістяками.
Злили їх зливи в річок царину,
І грубі залишки епохи неоліту
Й посічене лушпиння грецьких ваз
Й хребці якихось незнайомих рас,
Чий образ стертий, і ім,я закрите
Сарматський меч із Скіфії стріла,
Ольвійський герб, сльозниця, що зі скла
Татарський глет зеленувато-бусий
Cусідом є венеціанській бусі,
А в кладці стін кордонного поста
Серед каміння геть заціпеніли
Турецька розмальована плита
І візантійський шмат якоїсь віли…

Список використаної літератури

Степовик Д.В. Українська графіка ХVІ — ХVІІІ століть. «Наукова думка». Київ, 1982

Енциклопедія українознавства. Національна Академія наук України, Інститут Української археографії, Київ, 1995

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. , «Наукова думка», Київ, 1990

Коваленко Сергій, Пугач ОльгаОпис козацької України 1648-го року. Видавничій центр «Просвіта», Київ, 2004

Лукомский В.К, Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. «Либідь», 1993

Залишити відповідь