• slide1
  • slide2
  • slide3
  • slide4
  • jquery slider
  • slide6
1 2 3 4 5 6
slider html by WOWSlider.com v8.8
Контакти
welcome

Про Сталіна, що зник

Неспростовна сила документа. Розумієш це, коли до рук потрапляє предмет, що «говорить». Треба лише до нього прислухатися. То можуть бути листи остарбайтерів, чи залишки посуду з «кулацького» смітника, прапори і печатки «совєцької» доби, або військове спорядження гітлерівської армії… Байдуже! Кращого підручника історії не знайдеш. Сьогодні ми перегорнемо ще одну з його сторінок.

Почнемо з прапора піонерської дружини. Дякувати Богу, він зберігся. І зберіг для нас реальні відбитки не тільки свого часу, а й стан душі тих, хто його носив, під ним стояв, йому присягав.

Той прапор… То є багата штука! Зшитий з двох полотнищ особливого «набивного шовку», він був прикрашений бахромою, плетеними шнурами з важкими китицями, і оздоблений вишитим малюнком та написом, «під золото».

Коли його виносили — стояли струнко! Стандартний прапор, один з тих, що випускались до ХХ з`їзду Комуністичної партії. Напис був таким: » к борьбе за дело Ленина-Сталина будь готов!» Довгий час, майже 30 років, це були нероз`ємні імена-поняття-символи. Своєрідні обереги, якщо хочете.

Та після закритої доповіді М.Хрущова, щодо культу особи Сталіна, зображення, книги та пам`ятники Сталіну раптово почали зникати або змінюватися за одну ніч. Гіпсових, паперових і бронзових сталінів-беріїв-маленкових укрила штучна хвиля забуття, дбайливо організована (таки ж рідною!) Комуністичною партією. Ім`я вчорашнього бога не можна було згадувати, але й забути було «нізззя»! Так і жили, з іменем старого-страшного бога в серці, і з іменем нового-смішного на вустах.

Старожили Олександрії добре пам`ятають подвійний пам`ятник біля другої школи. На постаменті, в кріслах, що стояли звернуті один до одного, вели «мудру розмову» І.Сталін і М. Горький. Раптово Сталін «підвівсь і кудись вийшов», а Горький, нахилений в порожнечу, продовжував щось пояснювати залишкам сталінового крісла. Так і простояв той «горький» і асимметричний монумент до 70-х років. По тому постаменту лазило не одне покоління олександрійців, тож пам`ятаєм…

В той самий час, по всіх школах (і нешколах!) з прапорів спорювали «золоті нитки», що утворювали слово «Сталін». Спорювали обережно і дбайливо, щоб не пошкодити сам прапор. Бо то є «прапор, то святе»! Сподівалися, що ніхто не побачить! Звісна річ, за одну ніч — нових прапорів не наробиш! Метушилося начальство… Змінювали офіційні бланки установ та організацій, назви вулиць, колгоспів, пароплавів… Важко собі уявити почуття людей, що шкребли таблички з назвами, знімали портрети, вирізали сторінки, демонтували пам`ятники, виносили книжки, вивозили старі «ікони»… А на ранок, дорослі та діти дивились на ці спотворені предмети і старанно удавали, ніби нічого не сталося і все — «так, як і було».

Навряд, що це були приємні почуття й переживання, навряд чи корисні для людей. Так само, потім, був осміяний і забутий кукурудзяний Хрущов, слідом за ним шепелявий Брежнєв, далі ціла вервечка андропових-черненків-горбачових… Країна брехунів ішла у забуття, і кожний новий вождик старанно, як киця, «загрібав лапкою» свого попередника, та ще й дивився, щоб від нього нічого не залишилось…

А люди дивилися на них. На те, що лишалося від них. На сліди їхніх дбайливих «лапок».

«Городской курьер», № 46, 13.11.2008

Залишити відповідь