marco59

Приміщення нинішньої ЗОШ І-ІІІ ступенів було збудовано у 1914 році на кошти земства і функціонувало як церковно-приходська школа.

Поруч була Іоанно-Богословська церква (зруйнована в 30-ті роки XX сторіччя).

Збереглася плитка, якою була викладена підлога храму. Пізніше цією плиткою було відремонтовано підлогу коридору школи після німецького «гостювання».

Проект школи типовий, включав в себе квартиру для вчителя, яка мала окремий вхід та була з`єднана з класними приміщеннями.

Унікальна знахідка з історії школи

(Збережено і передано до оприлюднення Данилко Л.О. та її родиною.)

Мова йде про цілий комплекс різноманітних матеріалів. Це табелі успішності з 1936 по 1939 роки. Учнівський та особистий щоденники Івана Авдійовича Кольчиби, на 41 рік — учня 10 класу.

Чорновики та чистові рукописи його віршів та прозових творів, що були створені з 1936 по 1941 роки та інші документи тих часів.

Іван Кольчиба 1925 року народження загинув 18.02.1944 року в бою на території Псковської області, Плюського району, с. Запол’є.

Служив в 813 стрілецькому полку. На фронт пішов зі скрипкою.

Наводимо першу сторінку щоденника зберігаючи авторську орфографію.

«26-26-27 / х — 41 р. Іде дощ. Чорні, похмурі дні. Радості немає. Продовжую начате. Був у школі, опитували німмову. Поставила «Відмінно» Особливостей ніяких.

28 х / — 1941 р. Іде дощ. Холодний, осінній морок виповзає із ярів. Сумно. В присмерку хати вічні, вкорінілі в долю сім’ї клопоти і спори. Немає радості, привітного слова. Великі краплини, що капають густо із стріхи здаються великими сльозами, чорні думи пливуть ні за що не зачипаючись, як хмари по небі. Намочені дощем падають пожовклі листки, вкривають жовтими коврами в гаях і садах землю. І як часом серед неба розірветься чорна пелена хмар і заблищить синьо-голуба височінь, тоді все привітно, ніби щасливим променем просвічує пітьму, серце і думки. Пожовклі сади, поля здаються золотими, краплини, що спадають, ніби грудочки щирого срібла. Був у школі, учнів не було. Школу розігнали. І тепер втрачені всі надії, знищено основну ділянку сподіванок на майбутнє.

29 / х — 41 р. Був у школі. Сьогодні — радісний день. Сьогодні мені повернено втрачене. Прориваючись через фронт, я залишив свої справи в Т.Н.П., а сьогодні вона принесла їх мені. Погода — без змін. Іде дощ, туман, хмари.

30 / х — 41 р. Був у школі. Все без змін. Грав у шахмат. Є чутки, що будуть викладатися усі дисципліни, за винятком історії. Увечері, прекрасна година. Вийшов місяць, освітив блідим лицем своїм долини, поля. Освітлені простори показувались синюватими. Невтерпів, вийшов надвір. Переклав німмову, прочитав геологію. І потім пішов. Був у Н.І. Вертавсь, співав пісню…»

Шановні випускники Попельнастівських шкіл! Чекаємо ваших класних фотографій, «віньєток». Раді будемо отримати короткі спогади про однокласників, вчителів, та шкільні приколи. Звертатися через контактну форму головній сторінці.

Шановні друзі, якщо вам відомі імена тих, хто на фото, ви можете повідомити адміністратору сайту через форму зворотнього зв’язку на головній сторінці в блоці «Контакти».

Можливо, назва розділу «Архітектурна спадщина» викликає, у декого, іронічну посмішку. Для іронічних повідомимо лише один промовистий факт. На приміщенні школи (збудована земством у 1914 році) ще за радянських часів було розміщено нівелірну марку, або репер.

Репер — це геодезичний термін. Означає металевий диск з виступом, або з отвором — марка, яку закріплюють у стінах капітальних (долговременных) споруд, або у бетонний моноліт, закладений у грунт. Це знак пункту з відомою абсолютною висотою. Те, що місцем для такої марки обрано споруду не коммуністичних часів — надзвичайно промовистий факт. Мережа таких нівелірів-реперів утворюють нівелірну сітку, тобто систему точок земної поверхні, висота яких над рівнем моря визначена нівеліруванням та закріплена на місцевості реперами.

Будівельні матеріали

Попельнастівський будинок культури, загальною площею 823,3 кв. м., побудований в 1985 році. Це двох поверхова будівля з великою концертною залою на 450 місць, сценою 193,2 кв. м., танцювальною залою та кімнатами для гурткової роботи. В приміщенні СБК знаходиться ретранслятор супутникового телебачення. В одній із кімнат монтується АТС.

Клубні формування

Хореографічні гуртки:

Народного танцю — 3 (2 дитячих, 1 дорослий).

Естрадного танцю — 1 дитячий.

Бального танцю — 1 дитячий.

Керівник Білик Тетяна Григорівна.

Театральний та художнього читання: 2 (1 дорослий, 1 дитячий) — керівник Ковальчук Михайло Геннадійович.

Вокально-хоровий: 2 (1дорослий, 1 дитячий) — керівник Ковальчук Олена Прокопівна.

Клуб за інтересами «Любисток» — керівник Чорнобривець Ольга Володимирівна.

Попельнастівський СБК в тісному контакті співпрацює із ЗОШ І-ІІІ та ЗОШ І-ІІ ступенів, допомагає в проведенні дитячих ранків, свят. На початкових етапах проводяться репетиції гуртків в приміщеннях ЗОШ І-ІІІ та ЗОШ І-ІІ ступенів.

Більше інформації на сайті: http://popelnastebk.blogspot.com/

З 2005 року туристичний гурток Попельнастівської ЗОШ І-ІІІ ступенів здійснює власний проект «Слідами запорожців. Замки та фортеці України».

Відео

Проектне обґрунтування
члена Топонімічної комісії
Олександрійської міської ради,
краєзнавця В. Голобородько

Село Попельнасте не мало власного історичного герба, тому розробку герба потрібно починати з вихідних даних про історичне минуле населеного пункту.

Згідно «Методичних рекомендацій з питань геральдики і прапорництва областей, районів, районів у містах та територіальних громад міст, селищ і сіл (територіальні та муніципальні символи)» розроблених Українським геральдичним товариством (однією з найбільш відомих організацій в Україні, яка займається культурно-просвітницькою та науково-дослідницькою роботою в галузі геральдики) пропонується сформувати герб виходячи з наступних критеріїв.

Традиційно, в разі відсутності гербової традиції, ідеологія новостворюваного гербу створюється на базі власної назви, топоніму населеного пункту. Оскільки в краєзнавчих дослідженнях немає спільної думки щодо походження назви села, а наявні не підтверджуються наявними документальними свідченнями, пропонується обґрунтувати проект гербу наявними історичними традиціями, пов’язаними з селом.
Вагомою історичною подією для села є Жовтоводська битва, яка за думкою багатьох дослідників відбулась саме біля села Попельнастого. Таку версію підтримують академічні видання з історії України, в тому числі академічна «Історія Української РСР». Згідно геральдичних правил, значна військова подія повинна бути обов’язково відображена на гербі. Оскільки вона пов’язана із козацтвом, тому пошук символу, який символізуватиме битву та внесок козацтва у історичну спадщину населеного пункту потрібно асоціювати із козацькою традиційною геральдикою.

Відповідно до видання, підготовленого Національною академією наук, Інститутом історії України, Науково-дослідного інституту козацтва («Історія українського козацтва», т. 2, стор.195,) традиційними символами, які масово були поширені серед козацьких гербів були наступні: зброя, серце, хрест, зірка та півмісяць. «Та чи інша фігура з цього переліку була присутня практично в кожному козацькому родовому гербі», уточнюється у виданні. Щодо зброї, то дослідники визначають, що найбільш поширеним елементом козацьких гербів була шабля.

Рідкісними елементами на гербах були зображення тваринного та рослинного світу.

В той же час, значне поширення отримало в українській геральдичній традиції зображення сонця, яке асоціювалось з поняттям щоденного сходу сонця — символом вічного торжества світла. Також будь-яке небесне світило, зображене на козацькому гербі було пов’язано з такими універсальними індоєвропейськими символами як світло, вічність, оновлення, безсмертя, перемога.

В козацьких гербах символи небесних світил в основному супроводжують зображення козацької зброї.

Тому пропонується наступна емблематика гербу, виходячи з історичного минулого краю, значної військової події Визвольної війни українського народу — Жовтоводської битви та закріплюючи символи життя і багатства.

Основа проектного герба — іспанський щит, який є характерним саме для української геральдики.

Поділ щита з лівої частини (1/3 ширини) до середини щита, поворот вертикальної лінії вправо протяжність на 1/3 щита та потім поворот горизонтальної лінії вниз, до основи щита. Таким чином, щит поділяється геральдичною фігурою «кут».

В правій стороні щита (за геральдичними традиціями відлік сторін щита проводиться з сторони того, хто уявно тримає щит) на золотому полі (жовтий колір, що відповідає геральдичному металу — золото) чорне зображення козацької шаблі.

В лівій частині герба — на зеленому полі (фініфть, яка означає достаток, мирне життя) золоте (жовте) сонце.

За такого розміщення емблем зберігається основний геральдичний принцип накладення металів та кольорів (фініфті)
Такими чином загальна емблематика герба буде читатись так: «Населений пункт пов’язаний із видатною військово-історичною подією, в той же час, жителі Попельнастого особисто вільні громадяни. Шабля символізує не тільки героїчне минуле краю, але й здатність жителів громади захистити свою свободу та відстояти незалежність. Багатство краю пов’язане сьогодні із мирною працею його жителів, які завжди стоять на боці світла, добра. Попельнастівці підтримують вічні народні цінності, край переживає постійне оновлення, і душа народу є безсмертна, так як і народна пам’ять».

Додатково в підніжжі гербу пропонується розмістити девізну стрічку, в якій можна запропонувати наступний девіз, погоджений із представниками громади села: «Воля, добробут, відповідальність».

Також в оформленні гербу цілком природно можна використати елементи гербу Олександрійського району, принаймні рекомендується використати обрамлення гербу. Таким чином буде підкреслено приналежність села Попельнастого до громади Олександрійського району, проте використання власної символіки гербу, яка не перекликається з емблематикою гербу району, підкреслить самостійність розвитку сільської громади.

Пропонується прикрасити щит гербу золотою сільською короною з п’яти колосків, яка є традиційним геральдичним символом територіальних громад сіл України.

Прапор села Попельнасте пропонується виконати згідно геральдичних традицій з максимальним збереженням особливостей гербу.

Затверджено Рішенням сесії Попельнастівської сільської Ради № 31 від 16 березня 2011 року.

Особливо багато авторських фотографій відтворює дитяче середовище 60 — 80 х років. Валерій говорить: » Там були інші велосипеди і ковзани, безліч різних саморобок та іграшок з природних матеріалів.

Коли ми добираємо деталі, характерні для тих часів, то відтворюємо не лише інший одяг, зачіски, взуття, а й інший світогляд. Світогляд, багато в чому незаслужено забутий. Ми реставруємо час. Створюємо нову-стару-вічну філософію повноцінного дитинства.

Бо завжди залишаються вічними стихії: вода, повітря, трави, каміння і вогонь… Вічні стихії і вічна дитина серед них. »

Ретроспективні фотографії Жванка — відтворюють, а відтак і знайомлять зі світом, що існує лише в спогадах. Одяг, забавки та іграшки з середини вже минулого, ХХ століття, стають частинкою дитинства покоління NEXT.

Діти в фільмах та фотографіях Валерія Жванка — не тільки актори. Вони співавтори. Більшість його сюжетів народжується в процесі спільної творчості. Діти завжди доповнюють і змінюють попередній сценарій, коли відчувають якусь неточність чи надуманість. Та й сам план зйомок зазнає трансформації під впливом настрою, погоди, місцевості, реквізиту…

Дуже часто юні актори забраковують власне зображення, говорячи: «Тут в мене фальшива посмішка». Вони не втомлюються від багатьох дублів, і часто пробують відтворити певний настрій, жест, сцену — більш досконало.

Вибудовуючи окремий фото кадр, ту чи іншу сцену, Валерій пояснює дітям особливості роботи оператора, розповідає про технічну сторону зйомок, особливості освітлення, монтажу.

Тому багато дітей, які працювали і працюють з ним, теж захопилися фотографією, пробують свої сили в фотозйомці, а потім несуть Валерію на «оглядини» свої роботи.

Але найважливіше те, що діти починають бачити оточуючий світ і себе в ньому по-іншому. «Валерій Іванович, а в нас там таке дерево сухе є, і коли сідає сонце… Я вчора бачив в степу… А он та хмара схожа… Шкода, що в нас не було з собою фотоапарата, але ми БАЧИЛИ…» Діти «фотографують» душею.

Змінюється й дитяче ставлення до предметного світу. Ті речі, які раніше сприймались як мотлох (старий одяг, залишки посуду, знаряддя праці, всі випадкові знахідки на горищі, в скринях, покинутих хатах та на городах), тепер переосмислюються, і набувають нового звучання. Так народився «Шкільний віртуальний музей», так створюється серія фотографій, присвячених Голодомору, рідкісним рослинам з Червоної книги…

Валерій закоханий в природу. Незмінні, прадавні ландшафти, серед яких він живе і які відтворює в своїх фотографіях, промовляють для сучасного, особливо міського жителя, надзвичайно важливі речі.

Його учні багато мандрують, ходять, їздять та «лазять». Схоже, що їм подобається не тільки результат, а й сам процес. Процес спілкування зі світом, який допомагає знаходити і створювати нові фотографії.

Сергій Гусарченко,       методист обласного Центру народної творчості.

Інтерв’ю для радіостанції «Скіфія-центр»
Для прослуховування скористуйтесь програвачем нижче.

За результатами голосування конкурсної комісії, лауреатами обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова за 2011 рік стали попельнастівці, Валерій та Зінаїда Жванко, за книгу «Мій берег».

Урочисте вручення обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова відбулося у Міжнародний день музеїв — 18 травня 2012 року

Вітаємо попельнастівців із перемогою і бажаємо наступних творчих здобутків і досягнень!