Особливо багато авторських фотографій відтворює дитяче середовище 60 — 80 х років. Валерій говорить: » Там були інші велосипеди і ковзани, безліч різних саморобок та іграшок з природних матеріалів.
Коли ми добираємо деталі, характерні для тих часів, то відтворюємо не лише інший одяг, зачіски, взуття, а й інший світогляд. Світогляд, багато в чому незаслужено забутий. Ми реставруємо час. Створюємо нову-стару-вічну філософію повноцінного дитинства.
Бо завжди залишаються вічними стихії: вода, повітря, трави, каміння і вогонь… Вічні стихії і вічна дитина серед них. »
Ретроспективні фотографії Жванка — відтворюють, а відтак і знайомлять зі світом, що існує лише в спогадах. Одяг, забавки та іграшки з середини вже минулого, ХХ століття, стають частинкою дитинства покоління NEXT.
Діти в фільмах та фотографіях Валерія Жванка — не тільки актори. Вони співавтори. Більшість його сюжетів народжується в процесі спільної творчості. Діти завжди доповнюють і змінюють попередній сценарій, коли відчувають якусь неточність чи надуманість. Та й сам план зйомок зазнає трансформації під впливом настрою, погоди, місцевості, реквізиту…
Дуже часто юні актори забраковують власне зображення, говорячи: «Тут в мене фальшива посмішка». Вони не втомлюються від багатьох дублів, і часто пробують відтворити певний настрій, жест, сцену — більш досконало.
Вибудовуючи окремий фото кадр, ту чи іншу сцену, Валерій пояснює дітям особливості роботи оператора, розповідає про технічну сторону зйомок, особливості освітлення, монтажу.
Тому багато дітей, які працювали і працюють з ним, теж захопилися фотографією, пробують свої сили в фотозйомці, а потім несуть Валерію на «оглядини» свої роботи.
Але найважливіше те, що діти починають бачити оточуючий світ і себе в ньому по-іншому. «Валерій Іванович, а в нас там таке дерево сухе є, і коли сідає сонце… Я вчора бачив в степу… А он та хмара схожа… Шкода, що в нас не було з собою фотоапарата, але ми БАЧИЛИ…» Діти «фотографують» душею.
Змінюється й дитяче ставлення до предметного світу. Ті речі, які раніше сприймались як мотлох (старий одяг, залишки посуду, знаряддя праці, всі випадкові знахідки на горищі, в скринях, покинутих хатах та на городах), тепер переосмислюються, і набувають нового звучання. Так народився «Шкільний віртуальний музей», так створюється серія фотографій, присвячених Голодомору, рідкісним рослинам з Червоної книги…
Валерій закоханий в природу. Незмінні, прадавні ландшафти, серед яких він живе і які відтворює в своїх фотографіях, промовляють для сучасного, особливо міського жителя, надзвичайно важливі речі.
Його учні багато мандрують, ходять, їздять та «лазять». Схоже, що їм подобається не тільки результат, а й сам процес. Процес спілкування зі світом, який допомагає знаходити і створювати нові фотографії.
Сергій Гусарченко, методист обласного Центру народної творчості.