У Попельнастому, поблизу Макортета*, під час весняної оранки 2009 року, місцевий житель Андрій Кіяшко знайшов гарматне ядро. Вага ядра майже півпуда, 7 кілограмів. Діаметр — 110 мм. Цілком природно виникає питання. Власна, козацька армія, чи якась іноземна, занесла ядро в наші степи? Знахідка підштовхнула до пошуків і дозволила взнати багато цікавого.
«Летописные и актовые данные указывают, что арматы у запорожских козаков, по матерьялу, разделялись на спежовые, т.е. медные, и железняки, т.е. железные; по величине на потужные, т.е. большие и малые или непотужные; еще иначе арматы назывались муроломными, т.е. стенобитными, полевыми и крепостными…» (1)
Далі, академік Яворницький в «Історії запорозьких козаків» наводить, як приклад, калібр козацьких гармат власного, січового виробництва у 60 та 55 мм.. (1) Отже, виходячи з великого розміру знайденого ядра (110 мм), можна стверджувати, що, скоріш за все, ядро не запорозьке.
Тоді, можливо, що це ядро від турецької або польської трофейної гармати. І дійсно, «… запорожцы в первые годы своего исторического существования одобычивались арматами именно у турок…» (1)
Яворницький також зазначає, що: «С наступлением войн между козаками и поляками запорожцы стали одобычиваться арматами и у поляков.»(1)
Що стосується можливої належності ядра кримським татарам, то вони «…рідко брали з собою у походи артилерію.»(1) Сильна сторона їхньої кінноти, велика швидкість та маневровісьть, стримувалися б артилерійським обозом.
Залишаються ще шведи та росіяни. «…все промелькнули перед нами, все побывали тут.» Перефразовуючи відомі рядки стверджуємо це, бо через наше село йшов знаменитий Поштовий шлях на Запорізьку Січ. На ньому були засновані поштові станції: Крюків, Онуфрієвка, Княжі Байраки, та в селі Жовтому, що на сході від Княжих Байраків.
«Відомо, що в 1709 році сам гетьман Мазепа, а також шведський король Карл ХІІ вимушені були скористатися цим шляхом після поразки під Полтавою від російських військ Петра І.» (2) Зазначає це у «Примітках» Пивовар.
Сталося так, що привласнивши Україну, сусідня імперія перетворила її на транзитну територію. У 1737 році поблизу Попельнастого, під час походу на Очаків, рухалась російська армія під командуванням фельдмаршала Мініха.
«На неприятельской стороне сделан двойной редут, с ретраншементом и с двумя малыми редутами, для закрытия от неприятеля пристани по нагорной стороне Днепра против Мишурина-Рога…
26-го мая был марш от урочища Раздарок и Княжьих буерак, по реке Малой Каменке, до переправы — 8 верст, где наведено было 2 понтонные моста и сделаны были 4 фашинные гати.
28-го был марш от вершины Малой Каменки до речки Малый Ингулец — 5 верст, где переправлялась армия через 2 понтонные переправы и 4 фашинные гати…»
Маршрут, який обрали російські війська під проводом Мініха, відомий з кінця ХVІІ ст., як «путь от Мишуриного Рога из Переволочной к реке Богу и Пещаному броду». Детальний опис цього шляху було складено у 1697 році…» (2)
І кожне з цих чужинських військ могло лишити гарматне ядро після себе. Чи був це бій, чи одинокий постріл? А може ядро вкрали, чи просто загубили…
Як бачимо, точно визначити належність і швидко датувати знахідку навряд чи вдасться. З цим ядром можуть бути пов`язані як героїчні, так і трагічні сторінки української історії. Потрібна допомога спеціалістів з історії зброї.
А поки що наші пошуки приводять до розуміння важливої істини. Ми дуже мало часу були хазяйнами на власній землі.
Зайд тут було неуборимо…
Пам`ятаймо про це.
*Макортет — зараз назва місцевості та ставка на території Попельнастівської сільської ради. Макортет згадується в офіційному документі:
«За Указом Імператриці Катерини ІІ у липні 1777 року при річці Омельнику Епизаветградському пікінерному полку в «окрузі» (роті) дванадцятій дано було під слободу ротмістрові цього полку Івану Григоровичу Байдаку на 58 дворів 1740 десятин* землі, взявши за початковий пункт від річки Омельника і до гирла балки Високої на північ від дороги із слободи Попельнастої через слободу Байдака до слободи Омельницької, від дороги до середини балки — до дачі поручика Григорія Андрійовича Андруського, до дороги із слободи Крутенької у слободу Комісарівкку до балки Дігтяревої, потім степом до шляху із фортеці св. Єлизавети в Кодак, звідти, звернувши на захід, до межі округи (роти) тринадцятої Комісарівки; потім на північ суміжно з дачею підпоручика Іллі Івановича Іванова до шляху із фортеці св. Елизавети в Кодак і з Крутенької в Комісарівку до Макортету і середини балки Високої, а звідти до середини балки Криничуватої, тоді на схід до шляху із слободи Попельнастої в Крутеньку і далі вниз до початкового пункту.» (7)
*Десятина = 2400 кв. сажнів = 1,09 га.
Література
1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. К.: Наук. Думка, 1990-1991. т. І, с. 213
2. Там само. с. 214
3. Там само. с. 211
4. Там само. с. 212
5. Там само. с 211
6. Пивовар А.В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії: в документах середини XVIII століття. — К.: Академперіодика, 2003, с. 248-249
7. Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків — Дніпропетровськ: Січ, 2002. с.123-124