Село Попельнасте розташоване в мальовничому куточку Олександрійського району, що на Кіровоградщині. Наш земляк, поет Євген Маланюк назвав ці землі «Степовою Елладою».
Найдавніша історія нашого краю сягає в глибину тисячоліть. Наш степ був тоді звичайною тундрою з суворим субарктичним кліматом. Язик величезного льодовика, який дійшов до нашої місцевості, сформував рельєф з глибокими річковими долинами. В епоху мезоліту X — VII тис. до н. е. почалося потепління і ландшафт набуває сучасного вигляду.
В IV — III тис. до н. е. тут проживають скотарсько-землеробські племена. Саме вони перші насипали над могилами кургани, які є і по цей час неодмінною прикметою наших степів. Близько двох десятків курганів та могил різних племен та народів знаходяться на попельнастівських землях. Кочували тут й легендарні кіммерійці — перший народ, ім’я якого відоме з писемних джерел.
В VII — III ст. до н. е. запанувала грізна сила — скіфи, кордони яких сягали нашого лісостепу. Закономірно, що центральною фігурою гербу Кіровоградської області став саме скіфський золотий орел, який було знайдено в 1763 році під час археологічних розкопок поблизу Елисаветграду. Особливості історичного розвитку нашого краю були обумовлені його характерним місцезнаходженням на межі степу і лісостепу, на перехресті торгівельних шляхів, та чужих інтересів.
В добу Київської Русі ця територія стає тимчасовим південним кордоном з кочовими племенами печенігів, торків, половців. В середині XIII ст. темна ніч монголо-татарського іга вкриває наш край. А в XV ст. ця благодатна земля входить до складу Великого Князівства Литовського, і стає місцем сутичок між Литвою, Польщею та Кримським Ханством. Польські письменники минулого всі землі запоріжських козаків характерно називають «Диким-полем», іноді «Чисто-полем», «Пусто-полем». Хоча нічийними ці степи в XV ст. вже не були. Наш край це рубіж між Заходом та Сходом, християнством та мусульманством, між хліборобським і кочовим світом. Вздовж майже трьох століть, ці землі входять до складу » Вольностей Війська Запорозького».