Неспростовна сила документа. Розумієш це, коли до рук потрапляє предмет, що «говорить». Треба лише до нього прислухатися. То можуть бути листи остарбайтерів, чи залишки посуду з «кулацького» смітника, прапори і печатки «совєцької» доби, або військове спорядження гітлерівської армії… Байдуже! Кращого підручника історії не знайдеш. Сьогодні ми перегорнемо ще одну з його сторінок.
Почнемо з прапора піонерської дружини. Дякувати Богу, він зберігся. І зберіг для нас реальні відбитки не тільки свого часу, а й стан душі тих, хто його носив, під ним стояв, йому присягав.
Той прапор… То є багата штука! Зшитий з двох полотнищ особливого «набивного шовку», він був прикрашений бахромою, плетеними шнурами з важкими китицями, і оздоблений вишитим малюнком та написом, «під золото».
Коли його виносили — стояли струнко! Стандартний прапор, один з тих, що випускались до ХХ з`їзду Комуністичної партії. Напис був таким: » к борьбе за дело Ленина-Сталина будь готов!» Довгий час, майже 30 років, це були нероз`ємні імена-поняття-символи. Своєрідні обереги, якщо хочете.
Та після закритої доповіді М.Хрущова, щодо культу особи Сталіна, зображення, книги та пам`ятники Сталіну раптово почали зникати або змінюватися за одну ніч. Гіпсових, паперових і бронзових сталінів-беріїв-маленкових укрила штучна хвиля забуття, дбайливо організована (таки ж рідною!) Комуністичною партією. Ім`я вчорашнього бога не можна було згадувати, але й забути було «нізззя»! Так і жили, з іменем старого-страшного бога в серці, і з іменем нового-смішного на вустах.
Старожили Олександрії добре пам`ятають подвійний пам`ятник біля другої школи. На постаменті, в кріслах, що стояли звернуті один до одного, вели «мудру розмову» І.Сталін і М. Горький. Раптово Сталін «підвівсь і кудись вийшов», а Горький, нахилений в порожнечу, продовжував щось пояснювати залишкам сталінового крісла. Так і простояв той «горький» і асимметричний монумент до 70-х років. По тому постаменту лазило не одне покоління олександрійців, тож пам`ятаєм…
В той самий час, по всіх школах (і нешколах!) з прапорів спорювали «золоті нитки», що утворювали слово «Сталін». Спорювали обережно і дбайливо, щоб не пошкодити сам прапор. Бо то є «прапор, то святе»! Сподівалися, що ніхто не побачить! Звісна річ, за одну ніч — нових прапорів не наробиш! Метушилося начальство… Змінювали офіційні бланки установ та організацій, назви вулиць, колгоспів, пароплавів… Важко собі уявити почуття людей, що шкребли таблички з назвами, знімали портрети, вирізали сторінки, демонтували пам`ятники, виносили книжки, вивозили старі «ікони»… А на ранок, дорослі та діти дивились на ці спотворені предмети і старанно удавали, ніби нічого не сталося і все — «так, як і було».
Навряд, що це були приємні почуття й переживання, навряд чи корисні для людей. Так само, потім, був осміяний і забутий кукурудзяний Хрущов, слідом за ним шепелявий Брежнєв, далі ціла вервечка андропових-черненків-горбачових… Країна брехунів ішла у забуття, і кожний новий вождик старанно, як киця, «загрібав лапкою» свого попередника, та ще й дивився, щоб від нього нічого не залишилось…
А люди дивилися на них. На те, що лишалося від них. На сліди їхніх дбайливих «лапок».